На главную - Новости законов - Доля української землі

Доля української землі

За двадцять один рік незалежності у кожного українця виробився рефлекс, що будь-які реформи депутатів та чиновників, слова про «інтереси народу»,

що вони проголошували з трибун, спрямовані лише на те, щоб щось відібрати у держави і перекласти в свої кишені і гаманці своїх близьких. У вересні-жовтні Верховна Рада прийняла відразу кілька рішень по «земельним питанням», фактично відправивши з 1 січня 2013 року українські чорноземи у вільний продаж. В чиї ж кишені прямує українська земля?

Нова «прихватизація». Після приватизації самих «солодких» державних підприємств і стратегічних активів, українські землі залишаються одними з останніх активів, які юридично поки ще не перейшли в приватні кишені, поряд з повітрям і надрами. І це зрозуміло, адже в капіталістичній економіці земля - один з найпопулярніших об'єктів для інвестицій, нарівні із золотом, нерухомістю і цінними паперами.

Офіційно в Україні довгі роки діє мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення - тих самих українських чорноземів, які нацисти під час війни вивозили вагонами до Німеччини. А от на ділі існує кілька відпрацьованих «тіньових» схем, коли земля переводиться з категорії сільськогосподарської в не сільськогосподарську. Особливо активно земельний ринок вирує навколо великих міст - Києва, Донецька, Луганська, Дніпропетровська та інших. Будь яка газета оголошень містить мінімум кілька повідомлень, які пропонують за відповідну винагороду, оперативно перевести земельну ділянку у приватну власність. І так могло б продовжуватися роками, якби у вересні і жовтні Верховна Рада не зробила кілька рішучих кроків.

Зачумілі ручки законодавців. Отже, 6 вересня 2012 український парламент приймає закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Як відомо, одна з умов для покупки земельної ділянки - розмежування земель. Дійсно, як розбереш, якщо «все навколо колгоспне, все навколо моє?» Відповідно до закону, який днями набрав чинності, з цього дня всі українські землі вважаються розмежованими. Як же так, запитає грамотний читач? Адже, незважаючи на прийняття в липні 2011 року закону «Про державний земельний кадастр», в масштабах країни повного розмежування земель так і не проводилося?

Крім того, закон створює Земельний банк, який буде займатися об'єднанням інвестиційно-привабливих наділів землі, обмінюючи або викуповуючи ділянки у господарів (за словами голови Державного агентства земельних ресурсів Сергія Тимченка, сьогодні в Україні 27000000 паїв). Потім ділянки будуть пропонуватися інвесторам для покупки.

Також Зембанк обіцяє видавати кредити дрібним і середнім фермерам під заставу належних їм земельних ділянок. Чиновники вже пообіцяли нижчу ставку кредитування, ніж у комерційних фінансових установах. Правда, не пояснили, за рахунок чого вийде такий «атракціон небаченої щедрості». На папері все виглядає гарно, але на практиці є кілька важливих питань, на які автори і лобісти закону, випадково (або навмисно) не дали відповіді. Приміром, незважаючи на прийняття закону, на сьогоднішній день не існує документа, який би детально описав всі нюанси діяльності Земельного банку. Не кажучи вже про те, що формування статутного фонду за рахунок земельних ділянок напряму суперечить чинному закону «Про банки і банківську діяльність», яка говорить, що статутний капітал банку - це грошові внески, і ніяк інакше.

Потім, 2 жовтня, Верховна Рада проголосувала за дозвіл іноземним громадянам і компаніям набувати в Україні землю, щоправда, тільки не сільськогосподарського призначення. Відповідно до закону, юридичні особи іноземних держав (до них закон відносить купувати іноземні підприємства, підприємства з іноземними інвестиціями, іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації) зможуть купити землю, яка перебуває у державній та комунальній власності. На словах все виглядає цивілізовано, а от на ділі такі вимоги закону можна обійти в два простих ходи. По-перше, за допомогою хабара посереднику, який поділиться з головою сільради та місцевими чиновниками, земельна ділянка оперативно переводиться в не сільськогосподарську категорію. По-друге, для наочності варто взяти список країн з найбільшими інвестиціями в Україну і знайти там Республіку Кіпр, яка за сумісництвом є однією з найбільш популярних офшорних зон. І тоді стає ясно, що схема з дозволом іноземцям купувати землю на ділі придумана зовсім не для зарубіжного бізнесу, а для того, щоб українські бізнесмени і чиновники могли, нарешті, легально придбати земельні ділянки у свою власність через офшорні фірми.

І, нарешті, логічний фінал. 2 жовтня 2012 народні депутати не підтримали законопроект Петра Симоненка (КПУ) і Володимира Яворівського («БЮТ - Батьківщина») про мораторій на купівлю-продаж землі до 1 січня 2014 року. Як відомо, Верховна Рада традиційно щороку продовжує термін дії мораторію, аргументуючи тим, що ринок землі в Україні досі не сформовано. Виходить, що з 1 січня 2013 року земля надходить у вільний продаж.

Звичайно, залишається ймовірність, що мораторій продовжить Верховна Рада VIII скликання, обрана на виборах 28 жовтня. Новообраний парламент збереться приблизно через півтора місяці після виборів, тобто, в середині грудня 2012 року. Оскільки склад парламенту буде складатися наполовину з партійних фракцій, наполовину з мажоритарників, мінімум місяць-півтора буде потрібно на формування депутатської більшості і торги по фігурі спікера і його заступників. Але навіть якщо так, то приступити до повноцінної роботи нова Верховна Рада зможе не раніше кінця січня наступного року. Якщо взагалі збереться воскрешати мораторій. Адже і депутатську недоторканність, попри всі обіцянки, українські парламентарії не квапляться скасовувати.

А поки що вимальовується схема «Земельний банк скуповує ділянки у селян і фермерів» - «Іноземці та зарубіжні компанії набувають наділи у Зембанку» - «Через офшорні зони власниками іноземних фірм виявляються українські чиновники, політики і бізнесмени».

Чисто шкурний інтерес. Оскільки в Україні відсутній земельний кадастр, та й повноцінна інвентаризація не проводилася, то про вартість земель можна тільки здогадуватися, хоча в ЗМІ звучать оцінки в десятки і сотні мільярдів доларів. Доля українських чорноземів - один з по-справжньому гострих питань, навколо якого ламаються реальні списи політичних сил і фінансово-промислових кланів. “За вільний ринок землі” виступають Партія регіонів, «Наша Україна», частина БЮТ. В той же час «народники» Литвина і комуністи історично займають позицію жорстко «проти». Традиційно опонували випуску землі у вільний доступ і соціалісти Олександра Мороза, коли ще були присутні у Верховній Раді. Скажімо, під час підготовки коаліційної угоди між КПУ, СПУ і Партією регіонів в 2006 році вибухнув скандал, коли соціалісти в останній момент виявили, що пункт про продовження мораторію з документа зник.

І все ж, як не парадоксально, але насправді ніяких розбіжностей в плані перекладу українських земель у приватні руки в українських політиків і партій не існує. Приватна власність на землю - питання давно вирішене. Адже контроль над територіями - відмітна риса феодалізму, який усвідомлено будують в Україні останні 20 років. Різниця лише в баченні, яким чином передавати землю в приватні руки.

Якщо великий капітал, сконцентрований в ПР, «Нашій Україні» і БЮТ виступає за вільну купівлю-продаж, то позиція прихильників мораторію більш хитра. Народна партія Литвина, комуністи і частина БЮТ абсорбували в своїх рядах великих земельних латифундистів, які зібрали свої земельні активи, користуючись лазівками в законодавстві. А головне, що розраховують нарощувати свої земельні володіння і далі. Тому існування мораторію їх повністю влаштовує, а в вільному ринку землі вони бачать для себе небезпеку, не бажаючи допускати до своїх інтересів конкурентів. Тим більше, що конкуренти погрожують перебити інтереси аграрних баронів за допомогою більш високої ціни.

Не в тому питання. Насправді, продовження заборони або запуск землі у вільний продаж - питання технічні. Зрештою, навіть дозволивши вільну купівлю-продаж, можна встановити межі дозволеного. Наприклад, дозволити відбирати земельний наділ у фермера тільки по ускладненою процедурою. Позбавити аграрія засобів виробництва можна буде тільки в кілька етапів, для того, щоб уникнути соціально небезпечної розстановки сил, коли з одного боку знаходяться поміщики-латифундисти, а з іншого - селяни і фермери, що працюють не розгинаючи спини і не мають надії коли-небудь придбати землю у власність через високу ціну.

Потрібен і механізм відбору у неефективного власника, щоб у поміщика не було спокуси не давати землю в оренду, створюючи штучний дефіцит для “розкрутки” цін. Наприклад, якщо наділ без поважних причин простоює понад рік, власника потрібно змусити продати його державі через той же Земельний банк.

Але головна проблема набагато масштабніша і полягає в тому, що скоро в українських селах просто не залишиться робочих рук. Сільська Україна розвалюється, молодь, не бачачи для себе перспективи, прагне виїхати у великі міста, руйнуються дороги, закриваються клуби, школи і лікарні. І питання полягає зовсім не в тому, дозволяти чи ні продаж землі, а як перетворити ринок землі в засіб для інвестування в українське сільське господарство. Адже, незважаючи на всі розмови про «житницю» Європи, на світовому ринку продуктів харчування, Україну використовують лише як постачальника сировини, без права на щось впливати і мати свою думку.




 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Поиск

Сайт на другом языке
  • Русский (Russian Federation)
  • Ukrainian (UA)
Консультации на форуме
Оставьте свое мнение
Как часто используете консультацию, услуги юриста или адвоката?