06.06.2005 року юридичною особою на власний рахунок фізичної особи в комерційному банку за угодою позики було перераховано 110 000 гривень. Строк користування позикою 3 роки з правом дострокового повернення. Позичальник запевняв що верне через 2 місяці.
З настанням строку повернення позики 01.05.2008 року юр.особа усно звернулась до фіз. особи з вимогою повернення коштів. Та відмовилась повертати кошти заявивши що ніякої угоди не укладала.
05.05.2008 року юр.особа звернулась до суду з позовом до фіз.особи про стягнення з нього заборгованості за договором позики в сумі 110 000 гривен.
З огляду на те, що письмовий договір позики був, але не зберігся у Позивача на час подання позову, 12.08.2008 року Позивачем була надано додаткову позовну заяву, в якої просив суд постановити рішення, яким визнати, що угода позики між юр.особою та фіз. особою відбулася, та стягнути з відповідача на користь юр.особи 110 000 гривень боргу.
Майже відразу, з відкриттям судом 05.05.2008 року провадження по цивільній справі за позовом юр.особи прокуратурою по факту відмови фіз. особи від власних підписів на банківських платівках була порушена кримінальна справа за ознаками ст.190 КК України і ухвалою суду від 22.09.2008 року провадження по цивільній справі було зупинено до прийняття рішення правоохоронними органами.

Тільки коли кримінальна справа була призупинена на підставі п.3 ст.206 КПК України (в редакції 1960 року, зі змінами та доповненнями) ухвалою суду від 27.03.2012 року провадження у цивільній справі було відновлено.

Отже цивільна справа була без руху 3 роки і 6 місяців і позичальник фактично продовжував користуватися позикою.

Рішенням суду першої інстанції від 22 жовтня 2012 року у цивільній справі у задоволені позовних вимог юр.особи «про визнання угоди позики такою, що відбулась та стягнення суми боргу» відмовлено.
26 грудня 2012 року Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу юр.особи до фіз.особи та постановив стягнути з нього на користь юр.особи за договором позики 110 000 (сто десять тисяч гривень) грн.
Отже фіз.особа повинна сплатити на користь юр.особі 3% річних від простроченої суми боргу та індексу інфляції за весь термін прострочки.
Питання:
1. Немає письмового тексту договору позики, є рішення Ап.суду. В тексті ап.рішення суду про строк дії договору не зазначено – визначено просто стягнути за угодою позики. З якої дати відраховувати 3% річних від простроченої суми боргу та індексу інфляції за весь термін прострочки? Позичальник взагалі відмовляється що був договір.
2. Чим доводити строк дії договору та дату початку перебігу прострочки?
3.На які норми права посилатися?
4.Є сенс вимагати ще й проценти згідно ст.1048 ЦК України згідно облікової ставки НБУ?
5. На що посилатися?

Дякую за пораду!

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, стягувати проценти та інфляційні можна за 625 ЦК усей час з дня, коли боржник повинен був сплатити гроші до фатичного припинення зобовязання (повної сплати) при чому не зважаючи на вже наявне рішення суду про стягнення боргу. Те саме стосується і 1048ЦК, але її застосування можливе за виключеннями які в неї містяться. Тому слід виходити з конкретних документів, що є на руках.