Доброго дня, шановні незнайомі люди. Звертаюсь до вас з надією на пораду. Я працюю на посаді хіміка в одній з обласних державних інспекцій, займаємось ми контролем якості зерна. Наша організація позиціонує себе, як арбітражна. Ніби серйозна, з серйозним фінансуванням (в основному за рахунок власного спец.фонду. Бо смішно було б чогось очікувати від держ.бюджету). Хімічна лабораторія гарно устаткована, акредитована в національній системі акредитації та із залученням зарубіжних міжнародно-визнаних органов з акредитації.
Начальник полюбляв проводити екскурсії, а ми полюбляли відловлювати заздрісні погляди відвідувачів. Іноді навіть гордість брала, що в Україні можливо працювати у відносно гідних умовах та отримувати відносно гідну зарплату. Проте в лютому 2012 року наказом президента нас спіткала реорганізація. Звичайно, ми були завчасно попереджені щодо реорганізації ще в липні 2011 року, писали попереджувально-ознайомчі заяви, змісту яких нажаль не пам’ятаю.
І от час Пі настав. 15 лютого голова ліквідаційної комісії та наш керівний склад провели колективні збори. Нам повідомили, що «Ми вступили у період реорганізації. Через певний час (?!) ви напишете заяви на звільнення та прийом до новоствореної організації. Готуйтесь.»
Ми всі ( державні інспектори, хіміки, лаборанти) цікавились: а зараз ми на яких умовах працюємо? А яким чином має відбутись процедура звільнення-прийняття? А який штатний розпис? А нові посадові оклади які? Які нові умови роботи ви нам запропонуєте? Можливо вони нас не влаштують, тож вже зараз шукали би нову роботу. Які розміри компенсацій нам мають сплатити на момент звільнення?
Головний бухгалтер розпливчасто повідомила «Грошей на те, щоб всім сплатити компенсації у випадку звільнення, не вистачить (?!). А завтра взагалі всі наші рахунки заморожуються. Розумієте? Нема кодів! Нема доступу! Все, закриті будуть рахунки! Нічого не знаю. Вимагайте потім своєї правди в судовому порядку! Всі разом! Колективно!»
Все. Ніякої точної інфи, ніяких точних цифр, лише монотонне: «Не хвилюйтесь, все відбудеться безболісно. Працюйте у звичному режимі, ніяких саботажів. Хоча нового кошторису ще нема, але затримок по зарплаті всіма зусиллями будемо уникати (як?!). Формується новий штат, де задіяні всі. Жодна людина на вулиці не залишиться. Працюйте люди, не хвилюйтесь.»
17 лютого 2012 року нам нарахували по 750 гривень авансу і настала абсолютна тиша. Ніяких пояснень. Увесь час до сьогодні ми справно ходили на роботу та відпрацьовували повні робочі дні. Всі, близько 50 чоловік колективу. Лише начальник 23 лютого «чомусь» звільнився. Зарплати за лютий ми так і не отримали. Лише обіцянки від керівників «зачекайте-зачекайте, зараз всім важко. Ми всі в одному становищі. Ну це ж реорганізація, ви повинні розуміти. Не нагнітайте. Скоро-скоро будуть розблоковані наші рахунки і ви все отримаєте.»
Проте «заспокійливе від шефів» розходилось по своїй суті зі словами головного бухгалтера «Люди, хто не на бюджетних посадах, а на госпрозрахункових (а таких більшість)! Вас взагалі вже не існує. З моменту закриття рахунків ви – мертві душі» Чому ж тоді ми відпрацьовували всі ці дні? Чому нас не відправили за власний кошт? Чому позбавили можливості йти та шукати нову роботу, якийсь вихід? А не сидіти й чекати. Чому керівники не сказали нам правди?
Нас знову годували заспокійливим: «не хвилюйтесь, раз ви працюєте, то ми вам нараховуємо зарплату (?!). Лише питання часу, коли ви її отримаєте.»
12 березня нарешті ми написали заяви про звільнення «за п.5 ст. 36 КЗпП». Мов тим телятам був наданий шаблон «Прошу звільнити мене по переводу за п.5 ст. 36 КЗпП». Ми відійшли від змісту шаблону та подописували в заявах: «також прошу сплатити мені матеріальну компенсацію по всім заборгованостям на момент звільнення» Знову запитання: чому ми не звільнені на п.1 ст.40 КЗпП? Щоби не претендували на вихідну допомогу?
Також 12 березня ми написали заяви «прошу прийняти мене на роботу по переводу…» , датовані 13 березня. Це не є порушенням? Чи законно те, що ми відпрацювали повний робочий день звільнення? Чи мали ми право писати заяву «прошу прийняти» напередодні?
Ніяких розрахунків в день звільнення ми не отримали.
Я вирішила позиватись до суду.
13 березня я звернулась до відділу кадрів (функції якого виконує головний бухгалтер) з проханням надати мені копію наказу про звільнення та довідку про суму належних мені при звільненні виплат. Головний бухгалтер помітно занервувала та відмовила мені: «Не зараз, потім-потім. Я зайнята.»
14 березня я знову звернулась до головного бухгалтера з проханням надати мені вищезазначені документи. Знову отримала відмову: «Ні, без наказу керівництва я не буду нічого вам надавати (?!)» Це очевидно незаконна відмова.
Через декілька хвилин по тому мене викликала до кабінету пані в.о. начальника ще існуючої інспекції. В кабінеті також знаходилась головний бухгалтер. Розмова відбувалась на підвищених тонах. Пояснень, чому мені відмовляються надати необхідні документи, я не отримала. В.о. начальника почала розмову: «Я бачу, ви не за адресою звернулись? А чому ви до мене не зайшли спочатку? (а чому я маю йти до вас? Ви виконуєте функції відділу кадрів? Ні. Ну то чому ж тоді?) Ти дивись! Вона істерику влаштувала, бо їй компенсацію не сплачують!! Звільняйтесь зараз же!»
Я матір, що сама виховує дитину. Чоловік абсолютно не допомагає у вихованні, має велику заборгованість по аліментам. Я сплачую чималий іпотечний кредит. Нову роботу ще не знайшла. Чи правомірна заява керівника підлеглому в такому становищі «звільняйтесь зараз!» Звільнятись «зараз» я відмовилась тому, що оцінюю себе як досвідченого, кваліфікованого спеціаліста. Маю підстави так себе оцінювати. Чи правомірно, а чи просто «людяно» кричати в лице людині «Звільняйтесь!! Ще не факт, що ви переведені до новоствореної інспекції!» лише на прохання надати необхідні документи. Чи не використовує пані в.о. начальника своє службове становище в неналежних цілях? Наша розмова закінчилась моїм нервовим зривом.
Проте, як стало відомо, певна частина людей нашого колективу була звільнена ще 15 лютого (тобто до моменту закриття рахунків) та у екстреному порядку отримали всі належні при звільненні виплати. Було зроблено це за таємною згодою начальника. Просто кожного «з обраних» було запрошено до кабінету та сказано: «Звільняйся зараз, бо не отримаєш ніяких виплат. Гарантую, що місце ти не втрачаєш. Але не дай Бог хтось ще про це дізнається». Люди звільнились, та отримали чималу фінансову допомогу. Тишком-нишком. Можливо тому начальник залишив корабель 23 лютого? Серед цих людей більшість – наші керівники, бухгалтерія та декілька наближених осіб.
Від моменту звільнення (15 лютого) до тепер ці люди ходили на роботу разом з нами, пліч-о-пліч, з повними жалю очима бідкались «як далі жити?», гарно грали роль кинутих дурників. Тобто люди фактично незаконно перебували на своїх робочих місцях, підписували документи, надавали результати досліджень, розписувались у робочих журналах. Можливо тому я отримала відмову у наданні необхідних мені документів? Чиїми підписами вони мали би бути завірені? Фантомними? Лише припускаю.
Сьогодні 17 березня. Минув вже місяць, як нам не сплачують зароблене. А місяць несплати – це вже кримінальна відповідальність.
Прошу вашої поради, кого і як притягнути до відповідальності в цій ситуації? Куди мені краще звернутись? Перебрала в голові всі варіанти. УБЕЗ, прокуратура,суд? А може одразу кругом? Ладна кричати зараз на весь світ. І робити це потрібно швидше, щоб борги не перекинули на правонаступника.
І останнє: якщо такий безлад коїться в державних структурах, то страшно уявити що коїться в недержавних...

Стиуція зрозуміла і типова. Є підстави вважати, що у Вашій організації з'явився новий власник, або її поросту перепродали. Суть не втому, про це дізнаєтеся згодом. В першу цікавить, як витребувати власні кошти?

Поки ситуація стане на свою колію, ще будуть і виплати "білої", "чорної" заробітної плати, витребовування від співробітників заяв на відпустки за власний рахунок, оформлення на 75%, 50% ставки і тому подібне. Це практикується майже у кожній подібній організації.

1. До суду звертатися поки рано, не має доказових напрацювань, слова та емоції до справи не долучають!
2. Для початку надайте в.о. керівника письмові заяви, нехай і він надасть письмові відмови на законні вимоги (надати наказ з відділу кадрів, розрахункові, заробітну плату тощо). Копії заяв потрібно зберігати. Розрахункові повинні бути виданні одразу, в день звільнення та вручення трудової книжки, копії наказу про звільнення, найбільше до 3 діб. Якщо Ви з деяких причин не змогли отримати розрахунок, то у Вашу адресу посилають лист з повідомленням про наявність таких.
2. З відповіддями, або без, потрібно в першу чергу звернутися до прокуратури із заявою (долучаються копії попередніх заяв). Прокуратура має повноваження по нагляду за прийнятими рішеннями працівнками міліції, тому в разі необхідності передадуть заяву до ВБЕЗ. Прокуратура і вправі призначити ревізію КРУ!
3. На першочергове-позитивне рішення сподіватися не слід, потрібно готуватися до написання наступної заяви в прокуратуру області, генеральну і навіть президенту. Самі розумієте, що підприємства купують люди не з народу!
4. Сподіватися на порушення кримінальної справи не слід, є багато підводних каменів, але дати розіміння, що дешевше з Вами розрахуватися та завчасно виплатити заробітну плату, а ніж давати відкупні по різним правоохоронним структурам, просто зобовязанні!

Коли збереться певна низка відповіддей, копій постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, тільки тоді можна буде готувати позов до суду! І наостанок порада, не намагайтесь відбиватися одним папірцем з певною кількістю підписів. Це до того, що кожний пострадалий має писати окрему заяву від свого імені, а не ставити власний підпис на коллективній заяві. Так ефективніше! Правохоронцям потрібно буде давати кожному окрему відповідь, Ви їх повинні розізлити, заставити віднестися до службових обовязків належним чином.